Автопортрет
«Я – педагог і особистість»
Глибина думки, пошук, творчість…
Лише
в цьому я вбачаю роботу вчителя. «Освіта – це те , що залишається, коли все
забувається». І в цю відому сенсацію я вкладаю значення кожного дня ось уже 24
роки, працюючи вчителем початкових класів Великосовпівської загальноосвітньої
школи І – ІІ ступенів. «Я – вчитель», «Я – товариш», «Я – порадник», «Я –
просто людина». Усі ці «Я» є частинками безкінечного пазлу «Я – педагог і
особистість». Адже цей пазл ми, вчителі, складаємо усе своє життя, щоразу
додаючи все нові частинки. Ми постійно вчимося, самовдосконалюємося. Хто ж
такий справжній педагог? Хто може ним стати? Ці питання почали мене цікавити ще
у дитинстві.
Мрія кожного педагога виростити своїх
учнів, дітей, вихованців справжніми людьми. У наші теперішні складні дні, коли здається, що світ навколо
нас заливають ріки гніву, ненависті, заздрощів та сліз безсилля, на всіх уроках
хочеться донести до дітей знання, розуміння, підтримку і людяність. У цьому
мені допомагають і нестандартні форми
проведення уроків: урок-подорож, урок-гра, урок-КВК. Як приємно дивитися в
дитячі очі, що іскряться щирим
захопленням!
Невичерпним
джерелом корисної інформації для самоосвіти, саморозвитку і самореалізації для
мене є інформаційно-комунікаційні технології. Вони також є безцінним джерелом і
ресурсом матеріалів для підготовки до уроків, виступів, семінарів. На мою
думку, сучасний вчитель повинен бути обізнаний у сфері інформаційних
комунікацій, адже наші діти набагато краще сприймають і засвоюють усе цікаве і
сучасне. Ось тому я намагаюсь готувати та проводити свої уроки так, щоб кожен з
учнів зміг отримати необхідні їм знання:
добре читати, рахувати, самостійно застосовувати на практиці набуті теоретичні знання, логічно висловлювати
думку в усній та письмовій формі. Все це допоможе дітям відчинити двері у
щасливе майбутнє. А ще , вони завжди знають, що на моїх уроках вони отримують
підтримку, розуміння та пораду. Я вчу своїх діток поважати батьків, старших
людей, любити свою Україну, шанобливо ставитися до звичаїв та традицій свого
народу… І не боятися робити помилки, що
той, хто не помиляється, нічого не навчиться.
Погоджуюся з думкою І. Драча, який писав:
Учитись важко, а
учить ще важче,
Але не мусиш
зупинятись ти,
Як учням віддаси усе найкраще
То й сам сягнеш
нової висоти.
Доказом того , що я на вірному шляху є вогник тепла та людяності в очах
моїх учнів. Їхні успіхи у навчанні, їхні
щасливі посмішки – це моя найбільша радість і втіха.
Немає коментарів:
Дописати коментар